"Маніпуляція текстом в Linux" - посібник, який допоможе вам оволодіти навичками ефективної роботи з текстовими даними у середовищі Linux.
441 
Нас постійно оточують спроби маніпулювати нашою свідомістю – через рекламу, новини, політику, соціальні мережі. Та є спосіб вистояти – розвивати критичне мислення. Це значить не приймати всю інформацію на віру, а перевіряти факти, аналізувати джерела. Важливо постійно навчатися, особливо у сфері медіаграмотності. В статті ми ділимося порадами, як розпізнати маніпулятивні методи, як емоційний тиск чи дезінформацію, та як шукати різні джерела інформації, щоб не потрапити під односторонній вплив. Ви також дізнаєтеся про “фільтрувальні бульбашки” в соцмережах і як емоційні повідомлення впливають на наші рішення. Ця стаття допоможе вам розвинути інтуїцію та навички самоаналізу, аби захистити власну свідомість.
Раніше люди спочатку вставали в чергу і лише потім цікавилися, куди вона веде. “Якщо всі ці люди чекають, значить товар добрий” – думав кожен. Сама наявність черги сигналізувала про цінність запропонованого товару. Таким чином, у суспільстві виявлявся принцип соціального доказу. Заснований на стадному інстинкті, він полягає в наслідуванні поведінки більшості і є запобіжною функцією нашого мозку, що звільняє останній від необхідності обробляти лишню інформацію. Саме в ньому ховається природа мейнстріму.
Особливо ефективно принцип соціального доказу працює, коли людина опиняється в заплутаній чи двозначній ситуації, і вона не має часу в ній до ладу розібратися. «У будь-якій незрозумілій ситуації роби, як усі» — Social Proof зараз вирішує всі проблеми. Коли ми хочемо купити новий гаджет і ламаємо голову над тим, яку модель вибрати, вирішальним критерієм для нас найчастіше є відгуки та рейтинг. Принцип соціального доказу глибоко пустив коріння у сучасний бізнес. Більше не потрібно доводити потенційному клієнту, наскільки товар добрий, досить зазначити, що так думає більшість.
Сьогодні маркетологи настійно рекомендують власникам сайтів та різних сторінок не афішувати лічильники, якщо показники на них скромні. Велика кількість передплатників — найкращий знак якості та причина теж передплатити. Це стосується і відвідуваності сайту.
Ще один наболілий приклад використання принципу соціального доказу — скетчі та гумористичні серіали. Глядачі часто скаржаться, що їх дратує фоновий сміх після кожного жарту. Проте на ефективності методу це не позначається. Люди звикли орієнтуватися на реакцію оточуючих при визначенні того, що є смішним, і часто реагують не на жарт, а на закадровий сміх, що супроводжує її.
До речі, Social proof став основою виникнення деяких професій. Наприклад, клакер — людина, яка за певну плату приходить на виступ, найголосніше аплодує і кричить «Браво!», або класичний приклад — плакальники, які «задають настрій» на похоронах у Бразилії чи на Філіппінах.
Цей прийом подекуди перегукується з попереднім, але, на відміну від нього, орієнтований зміну людського переконання, ніж поведінки. Відповідно до цього принципу, при багаторазовому повторенні однієї й тієї самої тези (ідеї, концепції) всередині будь-якої групи, її члени згодом приймуть це твердження за істину. Американський академік і письменник Роберт Керролл підкреслює, що судження, що повторюється, не обов’язково має бути істинним. В нього повірять незалежно від того, наскільки воно теоретично чи практично доведено. Більше того, вважається, що люди приймають на віру, без критичної оцінки, будь-які групові цінності, ідеї, доктрини, якщо ідентифікують себе з цією групою і не хочуть уславитися ізгоями. Це психічне явище та прояв конформізму називають індоктринацією. Протилежні індоктринації феномени: “соціальна автономність”, “критичність”, “нонконформізм”.
Барвистим прикладом роботи методу групового підкріплення є стереотипи, міфи та легенди, які кочують із покоління до покоління. Крім того, прийом активно використовується ЗМІ та є ефективним засобом в інформаційних війнах. За допомогою вправної маніпуляції фактами та різними мовними хитрощами медіа нав’язують нам певні переконання шляхом систематичного повторення тих самих думок. Для боротьби з подібними тенденціями в навчальні програми деяких країн впроваджується курс медіаосвіти, покликаний розвивати у людей різного віку критичне мислення.
Правило взаємного обміну говорить: людина зобов’язана відплатити за те, що їй надала інша людина. Простими словами – відповісти добром на добро. А оскільки будь-які зобов’язання пригнічують, хочеться позбутися їх якнайшвидше. Тому правило працює та активно використовуються деякими «посвяченими». Такі люди можуть свідомо надавати невелику послугу з розрахунком на те, щоб у майбутньому звернутися з більш масштабним проханням.
У народі кажуть: «користуються чиєюсь добротою». Примітно, що знання правила взаємного обміну не звільняє людину від бажання повертати свої борги.
Чому у супермаркетах безкоштовно дають на пробу продукти? Навіщо різні компанії роздають своїм гостям ручки, блокноти та інші сувеніри? А як пояснити безкоштовні акції у барах та жуйки після обіду в ресторанах? Співробітники хочуть зробити клієнтам приємно? Як би не так.
Одного разу Бенджаміну Франкліну потрібно було налагодити контакт із людиною, яка відверто його недолюблювала. Тоді Бенджамін звернувся до цієї людини із проханням позичити йому рідкісну книгу. Франклін був максимально чемний у своєму проханні і з ще більшою ввічливістю подякував людині, коли та погодилася. Після цього випадку вони стали добрими друзями.
Суть однойменного методу полягає в тому, що люди люблять, коли їх просять про допомогу. По-перше, відштовхуючись від правила взаємного обміну, людина думає, що у разі потреби може розраховувати на послугу у відповідь. По-друге, допомагаючи, він почувається потрібним та корисним. А це, як кажуть, безцінно.
До речі, вважається, що спочатку краще просити більше ніж хочеш отримати. Якщо тобі раптом відмовить, за наступної спроби можна озвучити реальне прохання, і цього разу відмовити буде вже незручно.
Психологи дійшли висновку, що прагнення бути чи здаватися послідовним у діях є вродженою особливістю людини, яка найчастіше змушує його йти наперекір власним інтересам.
Справа в тому, що в суспільстві послідовність вважається гідністю. Вона асоціюється з чесністю, інтелектом, силою та стабільністю. Англійський фізик Майкл Фарадей говорив, що послідовність цінується більше ніж правота. Непослідовну ж поведінку, як правило, вважають негативною якістю і приймають за двуличие.
Для того, щоб змусити людину діяти певним чином, потрібно запустити у її мисленні механізм послідовності. Відправним пунктом у цьому механізмі соціальні психологи називають зобов’язання. Людина, яка взяла на себе зобов’язання (нехай навіть неусвідомлено), робитиме все, щоб її виконати.
Припустимо, якщо людину визнати найкращим шахістом у місті, після цього випадку вона тренуватиметься втричі більше, аби виправдати покладене на неї зобов’язання та статус. Запускається механізм послідовності: «Якщо я такий, значить, я мушу те, те й те…».
ПОЗИТИВНЕ ПІДКРІПЛЕННЯ — ЦЕ ПРИЄМНІ ДЛЯ ЛЮДИНИ НАСЛІДКИ його дій: похвала, нагорода чи винагорода, які спонукають людину до виконання цих дій у майбутньому.
Якось група гарвардських студентів провела цікавий експеримент. На одній із лекцій хлопці домовилися, що коли викладач переміщатиметься в один бік залу — усі посміхатимуться, а коли протилежні — хмуритися. Не треба мати сім п’ядей у лобі, щоб здогадатися, в якій частині аудиторії лектор провів більшу частину заняття. Цей експеримент закріпився в історії під назвою «експеримент Верпланка» і став підтвердженням того, що позитивний фідбек має виховний ефект на людину.
На думку американського психолога Скіннера, похвала виховує людину ефективніше, ніж покарання, яке швидше шкодить особистості. Фрейд підтверджує теорію колеги і в описі принципу задоволення підкреслює, що прагнення людини отримувати позитивні емоції штовхає її на виконання дій, які підкріплюють їх і таким чином асоціюються із задоволенням. Отже, відсутність ланцюжка «дія — задоволення» позбавляє людину мотивації та бажання щось робити.
НАЙПОТУЖНІША ЛЮДСЬКА ЕМОЦІЯ — ЦЕ СТРАХ. Отже, щоб змусити людину щось зробити, треба її налякати. На цьому принципі збудовано рекламний бізнес. Цікаво, скільки тонн кошти для видалення накипу було продано після споглядання цвинтаря пральних машин у відомій рекламі? Тими самими методами користуються страхові компанії. Поки клієнта не злякаєш, він і не застрахується. А зробити це найпростіше, якщо показати йому статистику, скільки квартир пограбували, скільки спалили, скільки автомобілів викрали. Адже якщо існує можливість захистити себе від втрати плюс позбавитися непотрібного стресу, навіщо відмовлятися від допомоги?
З іншого боку, можна налякати, наприклад, свого співробітника отже це доведе його до звільнення. Тому мудрі керівники використовують силу страху з розумом. Як правило, вони тиснуть на страх втрати: «Ми розглядаємо вашу кандидатуру на підвищення, але поки що, на жаль, ви не виконуєте плану…». Якщо описати людині можливі втрати, вона прийме запропоновані директиви. Згідно з одним із досліджень, люди погоджуються з чимось у два рази частіше саме перед загрозою втрати.
Особливість бойового мистецтва айкідо у тому, щоб використати силу противника проти нього самого. Адаптований під комунікаційне середовище, цей метод використовується в напружених переговорах або конфліктних ситуаціях і передбачає повернення опоненту його агресії з метою отримання від співрозмовника бажаного.
Закон Ньютона свідчить: сила дії дорівнює силі протидії. Отже, чим грубіше людина відповідає опоненту, чим лютіше захищає свою позицію, тим більше агресії у відповідь отримує на свою адресу. Головний принцип айкідо – перемагати поступаючись. Щоб схилити людину до своєї точки зору, в першу чергу потрібно з нею погодитися, причому «віддзеркаливши» її манеру розмовляти та тримати себе. А потім спокійним тоном запропонувати свій варіант розвитку подій. Таким чином, людина зберігає свої сили, не дратує опонента і зрештою перемагає.
Трохи перебільшений приклад може виглядати так: «Ти дурень. Ти все робиш неправильно. — Так, я все роблю неправильно, бо я дурень. Давайте разом спробуємо знайти вихід із ситуації…».
Усі відомі світові диктатори переконували своїх опонентів ще до того, як почали говорити. Вони знали, як розташувати своє тіло у просторі таким чином, щоб у очах співрозмовника виглядати «живим аргументом».
По-перше, вони завжди знаходилися вертикально на рівень вище за тих, з ким розмовляли. Цьому психологічне пояснення. Справа в тому, що підсвідомість спочатку сприймає тих, хто вищий, як авторитетів. Наші батьки завжди були вище за нас. Адже саме вони були нашими авторитетами багато років. Це пояснює, чому багато керівників розміщують крісла та столи в кабінетах так, щоб дивитися на своїх підлеглих згори донизу.
Також для нашої підсвідомості людина, яка займає багато місця, здається більш переконливою та правою. Розгонисті жести, розкинуті «Т-подібно» руки на спинці стільця або активне пересування залом під час презентації — все це допомагає охопити максимальну кількість простору і вирости в очах того, хто дивиться.
Вбудовані мовні команди допомагають ініціатору комунікації створити в адресата певний настрій, викликати потрібну емоцію та, відповідно, спрямувати його думки у заданому напрямку. Вбудований меседж – це фрагмент фрази, що виділяється жестикуляцією чи інтонацією. При цьому вплив відбувається на підсвідомість людини, яка може не звернути увагу на саму фразу.
Впроваджуючи у своє мовлення позитивно забарвлену лексику (слова типу «приємно», «добре», «щастя», «успіх», «довіра» тощо. буд.), ми змушуємо співрозмовника відчути себе щасливим і успішним. При цьому не важливо, про що йдеться і в якому контексті ці слова вживаються, головне виділити їх інтонацією або жестом.
Теоретично масової комунікації існує таке поняття, як спіраль мовчання. Запропонована німецьким політологом Елізабет Ноель-Нойман, ця концепція зводиться до того, що люди можуть розділяти певну точку зору, але бояться зізнатися, оскільки думають, що перебувають у меншості. Спіраль мовчання ґрунтується на страху соціальної ізоляції і починає працювати в той момент, коли хтось впевнено висловлює свою точку зору на соціально значиму тему. Незгодні з почутим вважають за краще зберігати мовчання і не висловлюватися, адже переконані, що перебувають у меншості та бояться ізоляції.
Існує закономірність, що зрілі особи, що відбулися, не піддаються страху соціальної ізоляції і здатні висловлювати свою думку без огляду на громадську. Саме ці люди рухають прогрес та стимулюють глобальні зміни. Друга половина людства є гарантом міцності та стабільності в суспільстві.
ВПЛИВ НА ПІДСВІДОМІСТЬ — ДАЛЕКО НЕ ТАКА ПРОСТА ШТУКА. Не варто сприймати його як некритичне «сміття»: що «закинув», те й «упало». Підсвідомість завжди насамперед на нашому боці і прагне відкидати ворожу нам чи не відповідну нашим цілям інформацію. Тому «невигідні» для «господаря» навіювання відкидаються дуже швидко. Щоб оминути цей захисний механізм, маніпулятори майже завжди використовують метод тиску «на швидкість» — ухвалити рішення потрібно прямо зараз, часу на роздуми немає! Якщо ви стикаєтеся з подібним, у жодному разі не приймайте жодних рішень, беріть тайм-аут.
Ще один популярний спосіб маніпуляції – “хибна альтернатива”. Вам пропонують швидко вибрати один із варіантів, при цьому жоден із них не у ваших інтересах. Наприклад: «Вам як зручніше оплатити наш диво-продукт — одразу повну суму чи на виплат?». Варіант “Взагалі ніяк, я не хочу ваш продукт купувати” – не розглядається. Тому раджу включати “сигнал тривоги” щоразу, коли чуєте подібне “або-або”.
ФІЗИЧНИЙ ДИСКОМФОРТ: перевтома, голод, спрага, задуха, спека/холод тощо;
СТАН ТРИВОЖНОСТІ: виправданий або штучно нагнітається («Бежемо швидше, бо все смачне з’їдять, і нам не залишиться!»);
ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ОРГАНІВ СПРИЙНЯТТЯ (наприклад, гучна музика, сильний запах, тіснота і т. д.)
Найяскравіший приклад для всіх ситуацій одразу – розпродаж у великому магазині. Духота, товкотіння, поспіх у поєднанні з гучною музикою та шумом натовпу – ідеальні умови для необдуманих витрат.
Відповідно, висновки напрошуються самі собою: чим здоровішим і збалансованішим наш спосіб життя, тим складніше нас використовувати з поганими цілями.
Найкращий спосіб самозахисту від маніпуляцій — усвідомленість по відношенню до самого себе та спілкування з іншими. Її можна розвинути, періодично ставлячи собі питання:
ЩО Я ПОЧУВАЮ ПРЯМО ЗАРАЗ? Якими є мої фізичні відчуття, емоції, бажання?
НАВІЩО Я ПРИЙМАЮ ТЕ АБО ІНШЕ РІШЕННЯ (піти, купити, допомогти)? Що я хочу отримати в результаті і чого очікую, чи реальні ці очікування? Що мною рухає зараз?
ЧОГО Я ЗАГАЛЬНО ХОЧУ ВІД ЖИТТЯ? Що для мене важливе? Ті рішення, які я приймаю, ведуть мене до цілей або відводять від них? І, до речі, це точно мої цілі чи теж нав’язані кимось?
Звичка ставити собі подібні питання, самостійно чи в компанії психолога чи коуча, — це свого роду «техогляд» для психіки та гарна гарантія того, що ви не станете жертвою маніпуляцій.
Маніпуляція – це вид психологічного впливу, який використовується для прихованого впровадження в психіку жертви цілей, бажань, намірів, відносин або установок маніпулятора, що не збігаються з потребами жертви, що актуально існують. … Жертвою маніпуляції людина може стати лише у тому випадку, якщо сама виступає як співавтор, співучасник процесу. Маніпуляція — це не так насильство, як спокуса, гра на людських слабкостях і вразливих місцях. Ці слабкі місця визначаються особливостями психіки та світогляду людини, її системою цінностей та системою відносин.
Немає людини, яка не стикалася б із проявом чужого впливу. Маніпулятором може виявитися будь-хто — діловий партнер, начальник, член сім’ї, телеведучий, політик чи навіть ми самі.
Нижче ми розглянемо докладніше типи маніпуляцій, що найчастіше зустрічаються, і методи протистояння їм, які назвемо протиотрутами.
Цей метод маніпулювання часто застосовують ринкові торговці та комівояжери. Полягає він у тому, що спочатку продавець умовляє не купити, а лише «спробувати» чи «приміряти» свій товар. У цьому випадку очевидна проста, але дієва пастка для свідомості. З одного боку, нам не пропонують нічого небезпечного чи поганого, за нами начебто зберігається повна свобода будь-якого рішення. Але варто лише скуштувати чи надіти пропоноване, як продавець одразу ставить інше лукаве питання: «Ну як, сподобалося?» Відповісти негативно на таке запитання взагалі нелегко, а тим більше якщо ви вже «примірилися» до товару і він вам сподобався. Найчастіше у такій ситуації ви, звичайно, відповідаєте ствердно. І цим як би даєте мимовільну згоду на покупку. Адже хоча мова, здавалося б, йде виключно про смакові відчуття або зовнішнє враження, насправді за інтересом продавця ховається інше питання: «Чи будете купувати?»
Так, наприклад, продавці пилососів з давніх-давен на Заході, а тепер і у нас, часто пропонують безкоштовно скористатися чищенням килимів у розрахунку на те, що вже потрапивши до будинку господарів, зуміють їх переконати в необхідності покупки саме цього пилососа. Головне для них отримати очну зустріч, а там вони вже зможуть розгорнути свій арсенал «домашніх заготовок» різноманітних маніпуляцій.
Протиотрута: Не варто відчувати незручності, відмовляючись від нав’язаної пропозиції. Ваше почуття провини та дискомфорт у даному випадку – лише продукт хибних поглядів та ірраціональних установок, на яких уміло грають пройдисвіти. Прибрати ті струни, на яких грають у цьому випадку маніпулятори, можна відмовившись від бажання подобатися всім без винятку. Перестаньте прагнути «завжди бути на висоті» — це допоможе запобігти багатьом проблемам.
Ця техніка маніпулювання спрямована на те, щоб змусити людину ухвалити рішення негайно. Маніпулятор провокує і іноді безпосередньо наполягає на тому, що визначитися неодмінно «тут і зараз», оскільки «завтра буде вже пізно». «Хвати мішки, вокзал йде!» та подібні словесні загрози формують вимоги швидкого та необдуманого ухвалення рішення. Створення метушні та емоційної напруги знижує ступінь усвідомленості поведінки та розумного контролю над ситуацією. Цим користується маса аферистів, від вокзальних злодюжок до учасників фінансових пірамід.
Протиотрута: Варто виробити собі правило «не приймати поспішних рішень». Ви можете десять разів отримати дрібний виграш від поспішних рішень, але зазнати набагато грандіозніших втрат від наступного такого ж необдуманого. Не дарма народна мудрість стверджує, що «ранок вечора мудріший». Щоб не «прогоріти», слід вирішувати негайно, а прийняти інформацію до відома, відклавши рішення на час, необхідне його обдумування. Поспішайте не поспішаючи.
Техніка повторів — ще один ефективний метод маніпулювати свідомістю людей. Під час Пунічних воєн – боротьби не на життя, а на смерть між Карфагеном та Римом – суворий римський сенатор Катон Старший уславився засвоєною ним звичкою. Виступаючи в римському сенаті, про що б він не говорив — чи про вибори до комісії чи про ціни на овочі на римському ринку, — кожну свою промову Катон незмінно закінчував однією і тією самою фразою: «А крім того, я думаю, що Карфаген повинен бути зруйнований! У сенатора була мета – привчити слухачів до цієї думки. Таке багаторазове повторення однієї й тієї ж фрази, зрештою, дійсно змусило сенаторів звикнути до думки, що за нею, настільки, що майбутня руйнація Карфагена стала для них чимось природним. Над мудрим старцем спочатку сміялися. Але потім усе сталося, як йому хотілося: внаслідок страшної кривавої боротьби Рим переміг, Карфаген був стертий з лиця землі, а саме місце, де він стояв, розорали римськими плугами.
Протиотрута: відслідковуйте тиск, що чиниться на вас, у тому числі і техніку повторів. Не давайте кількості перейти в якість, нагадуючи собі аргументи своєї позиції.
Такий прийом, як насичення мови розумними словами і складними поняттями, може викликати різні реакції у співрозмовника. З одного боку, це створює враження значущості обговорюваної проблеми, вагомості приводів, високого рівня професіоналізму і компетентності того, хто говорить. З іншого боку, використання незрозумілих, наукоподібних термінів може спровокувати протилежну реакцію опонента як подразнення, відчуження чи догляду у психологічний захист. Однак цей прийом виходить, коли співрозмовник соромиться перепитати про щось або робить вигляд, що зрозумів, про що йдеться, і прийняв приводи.
Протиотрута: Не бійтеся зізнатися у своїй некомпетентності, показати своє незнання. Знати абсолютно все неможливо. Важливий не рівень ерудиції, а лише бажання і прагнення дізнатися про те, що потрібно і корисно. Бездумно запам’ятовувати словники — помилка, подібна до розучування телефонного довідника. Найнадійніший антидот від такого роду маніпуляції — відсутність страху перед викриттям та викривленням у незнанні чогось.
Ця техніка полягає в тому, щоб досягти чогось, наполегливо висловлюючи бажання, протилежне тому, чого насправді хочеться. Справа в тому, що акцентування уваги на крайній бажаності виконання прохання (наприклад, її неодноразове повторення) спонукає, навпаки, до відмови її виконати. А часто навіть провокує на дії суворі протилежні. Цей антагонізм використовують маніпулятори.
Протиотрута: Перш ніж дратуватися від настирливості того, хто просить і вирішувати «зробити все навпаки», постарайтеся поставити запитання про цілі співрозмовника і справжні мотиви такої поведінки.
При використанні даного прийому здійснюється підбір суджень, висловлювань, фраз, які справляють враження, ніби так роблять все. Повідомлення, наприклад, може починатися словами: «Усі нормальні люди розуміють, що…» або «Жодна розсудлива людина не заперечуватиме, що…» тощо. тому, що більшість членів певної соціальної спільності, з якою він себе ідентифікує або думка якої є значущою для нього, приймають подібні цінності, ідеї, програми тощо.
Протиотрута: Помічайте надузагальнення. Їх характеризують слова-маркери, такі як усі, ніхто, всюди, ніде, завжди, ніколи й тому подібні ознаки роботи ірраціональної установки.
При такій маніпуляції ефект досягається за рахунок того, що маніпулятор вдає, що хоче краще щось собі зрозуміти. Він перепитує вас, проте повторює ваші слова лише спочатку. Далі маніпулятор тільки частково говорить про те, привносячи в сказане вами раніше інший зміст. Тим самим він змінює загальне значення сказаного для себе.
Протиотрута: Слід бути дуже уважним, коли опонент перепитує про щось сказане вами. Завжди вслухайтеся в те, про що вам говорять, і, помітивши каверзу, уточніть свої слова та заяви. Причому навіть у тому випадку, коли маніпулятор вдає, що не помічає вашого прагнення ще раз прояснити свою позицію і намагається перейти на іншу тему.
Ця техніка полягає в тому, що маніпулятор намагається якомога байдужіше сприймати і співрозмовника та отримувану інформацію. Так він викликає у опонента несвідоме прагнення будь-що-будь постаратися переконати маніпулятора у своїй значущості для нього. Маніпулятор залишається тільки керувати вихідною від об’єкта своїх маніпуляцій інформацією, отримуючи ті факти, які раніше об’єкт не збирався викладати.
Протиотрута: Не поспішайте і не кидайте всі козирі на стіл. Більш чітко контролюйте свої емоції та поведінку.
Використання людських страхів – один із найулюбленіших прийомів маніпуляторів усіх типів та мастей. Дуже часто вони грають на недостатній поінформованості людини. У дитинстві лякали батьки: «Будеш погано поводитися — забере дядько міліціонер», «Будеш погано вчитися — станеш двірником». Тепер начальство лякає загрозою звільнення, чоловік/дружина – загрозою розлучення, приятелі чи подруги – втратою стосунків. Навіть телевізор лякає нас похмурими новинами, а реклама каріозними монстрами, мікробами в унітазі та запахом поту.
Протиотрута: З’ясуйте, наскільки реальна загроза. Уточніть для себе ступінь та ймовірність небезпеки, звернувшись до незалежних та надійних джерел інформації, краще до кількох.
Людський мозок влаштований в такий спосіб, що він автоматично додумує інформацію, пропущену у реченні. Партнери можуть пропонувати один одному ілюзію вибору: Ти даси мені гроші зараз чи завтра? Пресупозиція – «ти все одно даси мені гроші». “У якій валюті вам зручніше буде заплатити?” Пресупозиція — «ви платитимете». Інший приклад: «Напишіть нам, за що ви любите „Галина Бланка“». Любов до цього бренду заявляється як аксіома. Варіанти штучно звужуються до оцінки за що? І ще один скромний вибір – писати чи не писати. Або, як підступно сформулював своє запитання Карлсон: Ти перестала пити коньяк вранці? Відповідь «так» чи «ні» однаковою мірою ставить співрозмовника в незручне становище. Захищатися ж від пресупозиційних звинувачень розгорнуто може не вистачити часу та аргументів. Цей прийом нерідко використовується у «чорному» піарі політтехнологів.
Протиотрута: Тактика уникнення цього виду маніпуляції схожа на ту, що використовують у разі протистояння закритим питанням. Полягає вона в наступному: не погоджуватися з нав’язаними рамками маніпуляції, озвучувати свою версію подій та погляд на ситуацію.
441 
468 
477