06.06.2024
1 хв
1359
У цій статті ви дізнаєтесь про те, як кіберпростір став новою ареною міждержавних конфліктів, де кіберметоди ведення війни набувають все більшої значущості. Розглянуто можливості та виклики, які кібероперації створюють для міжнародного гуманітарного права. Зокрема, обговорюються принципи гуманності та захисту цивільних осіб під час збройних конфліктів, які повинні дотримуватись навіть в умовах кібервійни. На конкретному прикладі атаки на українські артилерійські підрозділи проаналізовано вплив кібератак на реальні військові дії, а також підкреслено необхідність правового врегулювання та відповідальності за кіберзлочини відповідно до українського та міжнародного законодавства.
Кіберпростір став ареною для міждержавних зіткнень, де кіберметоди ведення війни відіграють все більш значущу роль. Ці методи пропонують зовсім інший вимір ведення воєнних дій, що включає в себе як значні можливості, так і серйозні виклики для міжнародного гуманітарного права.
Цивільні хакери повинні поважати законодавство країн, в яких вони працюють (про це більш детально можна дізнатись із статті “Юридичний “Firewall” для хакерів: Стратегії уникнення правових ризиків.”. Якщо ці закони є м’якими, не застосовуються, або якщо цивільний хакер вирішить нехтувати ними, під час збройних конфліктів міжнародне гуманітарне право передбачає загальновизнаний набір правил, спрямованих на захист цивільних осіб і військових.
У контексті збройного конфлікту міжнародне гуманітарне право не забороняє «хакерство» а також не забороняє цивільним особам проводити кібероперації проти військових активів. Але в ньому викладаються елементарні міркування гуманності щодо захисту цивільних осіб, тобто зобов’язання, які кожен повинен поважати під час проведення операцій у контексті збройного конфлікту, незалежно від причин конфлікту, цілі якого вважаються законними, або чи проводиться операція в злочині чи захисті.
Кіберпростір – це не простір беззаконня – навіть війни мають межі.
З розвитком інформаційних технологій та Інтернету загроза кібервійни стала реальністю для багатьох держав, включаючи Україну. Кібервійна передбачає використання комп’ютерних мереж та систем для проведення атак, які можуть мати серйозні наслідки для національної безпеки, економіки та громадян. В контексті українського кримінального законодавства та міжнародного права, зокрема Женевської конвенції, кібервійна вимагає чіткого правового врегулювання для ефективного захисту держави та її громадян.
Кібервійна включає різноманітні дії, такі як:
Кібератаки на критичну інфраструктуру.
Шпигунство та крадіжка даних.
Розповсюдження дезінформації.
Саботаж інформаційних систем.
Ці атаки можуть бути здійснені як державними, так і недержавними суб’єктами з метою підриву стабільності держави або отримання певних вигод.
Українське законодавство передбачає відповідальність за кібератаки та інші кіберзлочини. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють ці питання, є Кримінальний кодекс України та Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”.
Кримінальний кодекс України містить декілька статей, що стосуються кіберзлочинів:
Стаття 361: Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
Стаття 361-1: Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних або технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут.
Стаття 362: Несанкціоновані дії з інформацією, яка обробляється в комп’ютерах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації.
Цей закон визначає правові та організаційні основи забезпечення кібербезпеки в Україні, включаючи:
Створення системи кіберзахисту.
Встановлення відповідальності за порушення кібербезпеки.
Регулювання діяльності суб’єктів, що забезпечують кібербезпеку.
Женевська конвенція, основний міжнародний договір, що регулює правила ведення війни та захисту жертв збройних конфліктів, також має певні положення, що можуть бути застосовані до кібервійни.
Принципи гуманітарного права
Принцип відмінності: Вимагає від сторін конфлікту розрізняти цивільних та комбатантів, а також цивільні об’єкти та військові цілі.
Принцип пропорційності: Забороняє атаки, що можуть спричинити надмірну шкоду цивільним особам або об’єктам у порівнянні з очікуваною військовою перевагою.
Принцип запобіжних заходів: Зобов’язує сторони конфлікту вжити всіх можливих запобіжних заходів для мінімізації шкоди цивільним.
Застосування Женевської конвенції до кібервійни
У випадку кібератак, що можуть спричинити фізичну шкоду або загибель людей, ці принципи можуть бути застосовані. Наприклад, кібератака на лікарню або енергетичну систему, що призведе до загибелі цивільних, буде розглядатися як порушення міжнародного гуманітарного права.
Одним з прикладів використання кіберзасобів у конфлікті стала операція, проведена проти українських артилерійських підрозділів у період з 2014 по 2016 роки. Шкідливе програмне забезпечення, ідентифіковане як X-Agent, було імплантовано у додаток для координації артилерійського вогню, що спочатку розроблявся українським офіцером. Ця кібератака дозволила противнику збирати розвіддані, що включали геолокацію, текстові повідомлення, списки контактів та іншу важливу інформацію.
Відомо, що за атакою стояла російська група APT28, також відома як FANCY BEAR, пов’язана з російською військовою розвідкою. Мета цієї операції полягала у відстеженні українських артилерійських підрозділів, особливо тих, що оснащені гаубицями D-30, для зроблення діяльності підтримуваних Росією сепаратистів більш ефективною.
На жаль, в результаті цієї кібероперації українські сили втратили значну частину свого арсеналу гаубиць D-30, хоча українські військові спростували повідомлення про передбачувані артилерійські втрати, зазначивши, що знищення артилерійських систем не було пов’язане з розподілом шкідливого програмного забезпечення.
Цей випадок демонструє, наскільки великий вплив можуть мати кібероперації на реальні військові дії. Важливість правильного застосування міжнародного гуманітарного права у контексті кібервійни стає ще більш актуальною, оскільки традиційні поняття засобів і методів ведення війни потребують переосмислення.
Кіберпростір відкрив нову еру у веденні міждержавних конфліктів, де кіберметоди стають невід’ємною частиною сучасних військових стратегій. Виклики, що постають перед міжнародним гуманітарним правом у цьому контексті, потребують ретельного вивчення та адаптації правових норм для захисту цивільного населення. Таким чином, кібероперації вже сьогодні вимагають чітких правил та норм, які будуть спрямовані на захист прав людини та підтримання міжнародного миру та безпеки, навіть у світі, де війни ведуться за допомогою новітніх технологій.
Ці юридичні рекомендації було розроблено юристом у сфері захисту бізнес-інтересів та інтелектуальної власності. За професійною юридичною консультацією звертайтесь через Telegram: @your_legist.
