22.08.2024
1 хв
1193
Російська «профілактика» – це не просто система «виховання» чи нібито турботи про молодь. Насправді це інструмент русифікації української молоді, що діє через освітні, культурні та медійні канали. У статті ви дізнаєтесь, як москва використовує програми психологічного впливу, «патріотичні табори» й пропагандистські лекції для формування лояльності до імперської ідеології. Ми розберемо ключові механізми впливу на дітей і підлітків, які зіштовхнулися з окупаційною системою освіти.
У лютому 2025 року федеральне агентство у справах молоді рф («росмолодь») оприлюднило так звані методичні рекомендації щодо «профілактики поширення ідеології тероризму, екстремізму та неонацизму» серед дітей і підлітків із тимчасово окупованих територій – зокрема, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Документ обсягом у 70 сторінок, датований 27 лютого 2025 року (№ ГГ/1449-06), подає український націоналізм як нібито історичну загрозу, що, за твердженням авторів, є передвісником «неонацизму». Водночас російська “спеціальна військова операція” у цих матеріалах описується як акт “денацифікації”, покликаний, начебто, “захистити молодь” від впливу української ідентичності.
Таким чином, під виглядом профілактичної роботи кремль фактично реалізує ідеологічну програму русифікації, спрямовану на зміну світогляду українських дітей та виправдання агресії рф проти України.
На перший погляд цей документ може здаватися посібником із гуманітарної безпеки, проте насправді він є ретельно створеним інструментом державної пропаганди, спрямованим на перепрограмування свідомості дітей і підлітків, які перебувають на тимчасово окупованих територіях України.
У своїй структурі документ починається з викладу вигаданої “історії” українського націоналізму, датованої 1846 роком, де український визвольний рух подається як “загроза”. Далі автори детально описують “небезпечні” організації – такі як «Азов» чи «Правий Сектор», приписуючи їм міфічні “екстремістські” риси.
Особливо показовим є розділ із так званими “профілактичними методами”, що включають моніторинг соціальних мереж, а також “індивідуальну роботу” з підлітками з метою їхньої “дерадикалізації”. Насправді ці заходи є частиною системи ідеологічного контролю, покликаної формувати лояльність до окупаційної влади рф.
Нижче наведено кілька показових фрагментів, що демонструють, як кремль намагається використати освітній простір для русифікації української молоді.
Як видно, ці «рекомендації» є не поодинокою ініціативою, а ознакою системної русифікації та підміни української ідентичності. Ідеї документа не нові – вони вписані в довгу історію тиску на право українців на самоідентифікацію. Повзуча експансія російської політики простежується від часів гетьманщини й періоду Руїни, коли культура та релігійні інструменти поступово обмежували автономію козацтва; далі – поступове звуження повноважень гетьманської інституції й остаточне припинення її дії в XVIII столітті. У XIX столітті, від «весни народів» до розпаду російської імперії, відбувалися нові хвилі політичних трансформацій, а у XX столітті – формування УНР і ЗУНР. Радянський період приніс репресії 1930-х років, системну асиміляцію українців у так званих «клинах» та інші трагічні наслідки.
Сьогодні подібні практики повторюються: на тимчасово окупованих територіях запроваджується примусова русифікація шкіл і депортації дітей, що міжнародні інституції (зокрема ООН) розглядають як елементи геноцидальної політики.
Історичний наратив у методичних рекомендаціях служить підґрунтям для маніпуляції: викривлюючи факти й контекст, документ обґрунтовує політичні заходи проти української ідентичності. Так, прикладом такого викривлення є включення згадки про Кирило-Мефодіївське товариство 1846 року (засноване Миколою Костомаровим) в розділ «історії українського націоналізму», який радять вивчати «спеціалістам з профілактики розповсюдження ідеології тероризму, екстремізму і неонацизму». Це типовий прийом: історичні факти подаються в спотвореному ключі, щоби підмінити наратив і виправдати сучасні репресивні практики кремля.
Період 1917–1921 років зображений як “нестабільність під час громадянської війни” із “15 псевдо-державними утвореннями”, де Українська Народна Республіка претендувала на Чорнозем’я, Дон та Кубань. Друга світова війна інтерпретується як співпраця УПА з нацистами проти “азіатської росії”. Євромайдан згаданий як причина т.зв. “російської весни” та “сво”. Автори приводять “насильницьку українізацію” та атаки на російську православну церкву як результат Євромайдану.
Документ також деталізує “загрози”, пов’язані з українською пропагандою, яка нібито вербує молодь у “неонацистські” групи. Ось як “Азов”, створений 2014 року і має у собі “кістяк” з добровольців, відому як “чорні чоловічки”, і описується росіянами як організація з “расистською, русофобською, неонацистською ідеологією”. Хоча і жодна країна крім росії не визнала Азов як неонацистський чи расистський рух. “Правий сектор” у документі називається “ультраправою коаліцією” з Євромайдану, а Легіон “Свобода Росії” та “Руський Добровольчий Корпус” – підрозділами Міноборони України для “підриву державності рф”.
Автори так званої методички створили детальний алгоритм моніторингу поведінки дітей та молоді, визначивши окремі «групи ризику», на які, на їхню думку, потрібно звертати увагу в першу чергу. Серед маркерів, за якими пропонується відстежувати «неблагонадійність», зазначені такі прояви, як підтримка ЗСУ, використання висловів «Слава Україні», «Москаляку на гіляку», символів «14/88», а також підписка на сторінки, де критикують “сво” або розповсюджують “фейки” про російську агресію.
Документ радить проводити дебати для “спростування міфів” про Степана Бандеру, а також “правові диктанти”, спрямовані на виховання покори «законам федеральної влади» й формування некритичного мислення. Під виглядом «профілактики» автори фактично описують процес перепрограмування свідомості, який має на меті не просвіту, а асиміляцію та придушення національної самосвідомості.
Окремий розділ методички містить перелік структур, до яких рекомендують звертатися для «перевиховання» дітей і підлітків: фсб, фсін, росгвардія, поліція, а також молодіжні формування «юнармія» та «движение первых». Показово, що діти військовослужбовців ЗСУ автоматично віднесені до “першочергової групи ризику” – саме для них передбачено проведення так званої «профілактики» у найжорсткіших формах.
Ця частина документа демонструє справжню суть кремлівської політики – тотальний контроль і виховання лояльності через страх і примус, що є невід’ємною складовою системної русифікації та знищення української ідентичності.
Проте ці рекомендації ріжуть око якщо їх розглядати у контексті того, що з 2022 року росія депортувала понад 19000 дітей до 210 локацій для “перевиховання” у росії та республіці білорусь згідно публікації Єльського університету який спирається на Bring Kids Back. Крім того, HRW у звіті “Education under Occupation” виданому у 2024 фіксує примусову русифікацію освіти з забороною української мови, та обовязковою пропагандою т.зв. сво. Така заходи у наведеному контексті перетворюються з “боротьби з загрозами” на буквальне виправдання прихованої мілітаризації молоді, підживлення національного шовінізму, геноциду та лінгвоциду. Без контексту підсвічені рекомендації є виявом поліційної держави з авторитарним перебором.
Проте згадаємо що ці рекомендації опубліковані державою-агресором, яка за панівну ідею державної політики має припинення існування суверенної держави України, а відтак способів, та шляхів бути українцем. Global Rights Compliance у своїй статті описують школи як “фабрики пропаганди”, де російська програма стирає українську ідентичність.
Опубліковані методичні рекомендації федерального агентства у справах молоді рф – це не просто інструкція з “профілактики екстремізму”. Це документально оформлена стратегія русифікації, що під виглядом виховної роботи виправдовує агресію, окупацію та системну асиміляцію українських дітей.
Кремль вкотре демонструє, що освітній простір для нього – не сфера розвитку, а зброя впливу, спрямована на стирання української ідентичності та формування лояльності до ідеї “русского мира”. Нав’язані “правові диктанти”, контроль за висловлюваннями, заборона української мови та примусове «виховання патріотизму» – усе це складові інформаційно-психологічної війни проти майбутнього покоління українців.
У світлі фактів, наведених у звітах Єльського університету, HRW та Global Rights Compliance, стає очевидним: так звана “профілактика” є механізмом системного геноциду, що поєднує депортації, насильницьке перевиховання й культурне знищення.
Українське суспільство, міжнародні правозахисні інституції та світова спільнота мають усвідомити масштаб цієї загрози. Йдеться не лише про порушення прав дитини – а про спробу стерти саму можливість бути українцем. І саме тому фіксація, розголос і документування таких дій рф – це не просто журналістська робота, а елемент боротьби за національну пам’ять, культуру та свободу майбутнього покоління України.
