31.05.2024
1 хв
1274
Розслідування платіжних документів «Алабуги» вказує на можливий зв’язок між виробництвом іранських дронів «Шахед» у Росії та фахівцями, які працювали з ядерними технологіями.
10 березня 2023 року делегація «Алабуги» вилетіла з Москви до Тегерана. Йдеться про російську особливу економічну зону в Татарстані, на території якої за іранською ліцензією налагодили виробництво ударних безпілотників «Шахед». У списку пасажирів привернули увагу двоє людей, професійний досвід яких майже не пов’язаний з авіацією або розробкою дронів.
Одним із них був російський інженер Дмитро Шубняков. За документами його прийняли на роботу в «Алабугу» як інженера-програміста цифрової електроніки. Він належав до підрозділу, який у внутрішній документації відповідав за так звані «моторні човни». Саме так росіяни маскували власне виробництво «Шахедів» (1, 2, 3).
Водночас попередня кар’єра Шубнякова була пов’язана не з безпілотниками, а з ядерною інфраструктурою. Він працював із відпрацьованим ядерним паливом, об’єктами, пов’язаними зі збройовим плутонієм, і роботизованими системами для їхнього обслуговування. За десять днів до рейсу в Тегеран інженера вказали серед авторів заявки до національного патентного реєстру Ірану. Винахід стосувався обладнання для пошуку та усунення протікань у басейнах витримки відпрацьованого ядерного палива.
Другим пасажиром був чоловік, зазначений у документах як Саїд Даркі. Іранський науковець із таким ім’ям мешкає в Єкатеринбурзі, працює та навчається в Уральському федеральному університеті. Його наукові публікації присвячені обробці металів під тиском. Подібні технології, зокрема, застосовують під час виробництва контейнерів для ядерного палива. У липні 2025 року людина з таким самим ім’ям отримала виплату від «Алабуги».
Ці збіги породжують закономірне питання: навіщо підприємству, що випускає ударні безпілотники, оплачувати роботу фахівців із досвідом у ядерній сфері? Аналітики Molfar знайшли обох у фінансових документах «Алабуги» за період, коли Росія отримувала від Ірану технології виробництва дронів. Дослідники припускають, що платежі могли бути пов’язані з роялті за винаходи й дослідження. Версія про безпосереднє передання ядерних технологій потребує значно переконливіших доказів.
Дмитро Шубняков виріс у Десногорську, місті-супутнику Смоленської АЕС (1, 2). Там він зробив і перші кроки у професійній діяльності.
Щонайменше з 2012 року інженер працював у московському Спеціальному конструкторсько-технологічному бюро прикладної робототехніки, або СКТБ ПР. Це підприємство починало зі створення дистанційно керованої техніки для ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.
У списку замовників бюро першими зазначені «Росатом» і Міністерство оборони РФ. Станом на квітень 2025 року підприємство також фігурувало в закритому російському переліку організацій оборонно-промислового комплексу.
У 2015–2018 роках СКТБ ПР отримувало державні замовлення від чотирьох структур, підконтрольних «Росатому». Дві з них займалися ядерними боєприпасами, їхніми компонентами або розробленням ядерної зброї. Ще одна працювала над виведенням з експлуатації промислових уран-графітових реакторів. Спочатку установки такого типу створювали для напрацювання збройового плутонію.
Роль Шубнякова в цих проєктах не була другорядною. У матеріалах, пов’язаних із його патентами, він називав себе провідним спеціалістом, який керував групою із 60 працівників.
Під час роботи в СКТБ ПР інженер став співавтором трьох патентів на роботизовану систему, призначену для ремонту облицювання басейнів із відпрацьованим ядерним паливом. Два винаходи зареєстрували в Росії, а третя міжнародна заявка об’єднала обидві технології. Співвласниками патенту стали СКТБ ПР та підприємства, що входять до системи «Росатому».
Пізніше об’єднаний винахід подали на національну реєстрацію в декількох державах. Однією з них був Іран.
Міжнародна заявка ще не створює виняткових прав у кожній окремій країні. Вона лише дає заявникові час, щоб звернутися до її національного патентного відомства. Без такої реєстрації технологію на території Ірану можна було б використовувати без виплати винагороди. Після отримання патенту власник дістає право продавати ліцензії та вимагати відрахування за застосування винаходу.
Іранську заявку подали за десять днів до того, як Шубняков вирушив до Тегерана разом із представниками «Алабуги».
Розробка стосується обладнання для басейнів витримки, яке може використовуватися на цивільних атомних електростанціях. Проте проблема пошкодження їхнього облицювання, яку має розв’язувати система Шубнякова, виникала й на радянських реакторах для виробництва збройового плутонію.
Ризик вилучення плутонію з відпрацьованого палива вже ставав предметом міжнародного занепокоєння. У 2005 році США домоглися укладення домовленості, відповідно до якої паливо з іранської АЕС «Бушер» після використання мало повертатися до Росії. Винахід Шубнякова не доводить існування військової програми, однак належить до тієї самої чутливої сфери безпечного зберігання відпрацьованого палива.
У січні 2023 року Шубнякова одночасно оформили на дві посади у відділі супроводу виробництва «моторних човнів». Він значився старшим інженером-програмістом навігаційних систем і старшим інженером-програмістом цифрової електроніки блоку керування польотом FCU.
З першої посади його звільнили вже у квітні 2023 року. Водночас виплати за роботу в модулі цифрової електроніки, за даними відомостей, надходили йому щонайменше до літа 2025 року.
У цей період Шубняков паралельно керував підмосковним виробником спеціальних машин, отримував гроші від інших компаній і продовжував співпрацювати із СКТБ ПР. У березні 2025 року він навіть опублікував резюме, в якому шукав посаду провідного інженера в Московській області.
У документах «Алабуги» також фігурує його син Георгій, зазначений як провідний спеціаліст групи FCU. У жовтні 2024 року під час робочого дня його зупинила поліція в Бєлгородській області. Це більш ніж за тисячу кілометрів від татарстанського підприємства, де він нібито мав працювати.
Отже, Шубняков понад два роки отримував виплати за роботу в Татарстані, хоча водночас керував підприємствами, продовжував діяльність у Підмосков’ї та шукав там нове місце роботи.
На відміну від Шубнякова, Саїда Даркі не оформлювали як штатного працівника. У документах немає ані посади, ані назви підрозділу, ані дати звільнення. Зазначені лише його ім’я та номер паспорта іранського зразка. Такий запис більше нагадує оплату одноразової роботи за договором.
Приблизно з 2019 року Даркі мешкає в Єкатеринбурзі, розташованому в регіоні з тривалою історією розвитку радянської ядерної промисловості. У сусідньому Новоуральську ще 1949 року запрацював перший у СРСР завод зі збагачення урану.
Безпосередньо спеціальність Даркі не є ядерною. Він виступив співавтором щонайменше семи наукових робіт (ResearchGate, Academia), присвячених машинобудуванню, матеріалознавству, радіальному куванню, обробці металів і виготовленню безшовних труб.
Одна з публікацій описує виробництво безшовних труб методом прошивки та властивості отриманих виробів. Роботу додали до бази INIS, яку веде МАГАТЕ для систематизації матеріалів із ядерної тематики. Подібні безшовні труби використовують в атомній енергетиці, зокрема під час виготовлення контейнерів для зберігання ядерного палива.
Серед науковців, які цитували публікації Даркі, є представники іранських університетів. Деякі з них досліджують теми, пов’язані з ядерними технологіями, або працюють у закладах, які пов’язували з ракетною та ядерною програмами Ірану.
Показовим став розвиток подій під час ізраїльсько-іранської війни. У червні 2025 року Ізраїль оприлюднив перелік 11 загиблих іранських учених-ядерників. Щонайменше троє з них здобували докторські ступені в Росії. Деякі представляли університети, делегації яких у листопаді 2024 року відвідували Росію та цікавилися лазерними технологіями. Один із загиблих науковців раніше цитував дослідження Даркі.
Сам факт цитування не підтверджує особистого контакту або співпраці. Автор наукової статті може не знати сотень дослідників, які посилаються на його публікації. Однак ці дані допомагають окреслити професійне середовище людини, ім’я якої виявили у платіжних документах «Алабуги».
Кожен виявлений епізод окремо може мати звичайне пояснення. Інженер може перейти в іншу компанію, винахідник має право реєструвати патент за кордоном, а дослідника можуть цитувати незнайомі йому науковці. Проте поєднання цих фактів із хронологією російсько-іранської співпраці навколо «Шахедів» утворює низку примітних збігів.
| Дата | Співпраця навколо «Шахедів» | Події, пов’язані з ядерною сферою |
|---|---|---|
| 28 лютого 2023 року | Росія та Іран погоджують механізми оплати комплектувальних для дронів, закуплених через «Алабугу». | В Ірані подають заявку на національну реєстрацію патенту Шубнякова щодо ремонту басейнів витримки відпрацьованого ядерного палива. |
| 10 березня 2023 року | Делегація «Алабуги» летить із Москви до Тегерана. Одночасно іранські представники відвідують російські оборонні підприємства. | Разом із представниками «Алабуги» до Ірану летять Дмитро Шубняков і Саїд Даркі. |
| 4–9 квітня 2023 року | У Тегерані російські представники отримують документацію та вихідний код новіших моделей «Шахедів» 238 і 107. Також сторони обговорюють вартість технологій і механізм розрахунків. | Шубняков та його син фігурують у звіті «Алабуги» про відрядження, знайденому серед матеріалів витоку Sahara Thunder. |
| Березень–червень 2023 року | Іран отримує приблизно 1,8 тонни золота, а загальний обсяг переданого до літа золота сягає близько двох тонн. | Шубнякова звільняють з однієї посади, але продовжують платити йому як спеціалісту FCU, хоча ця робота не відповідає його багаторічному досвіду. |
| 2024 рік | Російські фахівці з ракетних систем і ППО неодноразово відвідують іранські виробничі об’єкти, повідомляло Reuters. | Іранські науковці, яких пов’язували з ядерною програмою, відвідують дослідницькі установи Росії, писала Financial Times. |
| До літа 2025 року | Шубняков і його син продовжують отримувати виплати від «Алабуги». У липні гроші надходять людині на ім’я Саїд Даркі. | Серед дослідників, які посилаються на роботи Даркі, є представники іранських університетів, пов’язаних із ядерними та ракетними розробками. |
Для аналізу використовувалися документи з витоку сервера Sahara Thunder і зламаного листування Олексія Флорова, які раніше вивчали C4ADS, «Протокол» та InformNapalm. До масиву джерел також увійшли заявки Всесвітньої організації інтелектуальної власності, російські патентні й корпоративні реєстри, санкційні рішення Міністерства фінансів США, матеріали OFAC, Reuters і Financial Times.
Твердження, засновані лише на одному інсайдерському джерелі, автори розслідування розглядають як напрям для подальшої перевірки, а не як остаточно встановлений факт.
Financial Times повідомляла про поїздки до Росії іранських науковців, пов’язаних з оборонною та ядерною інфраструктурою Ірану, у серпні та листопаді 2024 року. Учасники делегацій цікавилися тритієм, стронцієм-90 і нікелем-63, а також відвідували центри, де виготовляють електронні прискорювачі та клістрони.
Обладнання такого типу може застосовуватися під час моделювання ядерних випробувань. За оцінками аналітиків, на яких посилалося видання, представники Ірану могли також шукати лазерні технології, здатні допомогти перевірити конструкцію ядерної зброї без проведення справжнього вибуху.
У цьому контексті двоє фахівців із досвідом, ближчим до ядерної інфраструктури, ніж до авіабудування, у платіжних документах виробника «Шахедів» уже не виглядають цілком випадковою аномалією.
Після початку повномасштабної війни Іран постачав Росії дрони «Шахед». Пізніше сторони домовилися перенести частину виробництва на російську територію та розгорнути його на майданчику «Алабуги».
Документи підставної іранської компанії Sahara Thunder, проти якої Міністерство фінансів США запровадило санкції, розкрили контракти, постачання деталей і фінансові механізми, що використовувалися для розрахунків.
Оплата залишалася постійною проблемою. Іранська сторона не хотіла приймати російські рублі, тоді як у Москви не було достатньо готівкових доларів. Спочатку Росія передала приблизно дві тонни золота. Згодом до схеми долучили посередника з ОАЕ, компанію Generation Trading FZE. Вона виставляла рахунки через дубайське відділення іранського банку, а для юридичного оформлення використовувала контракти, датовані заднім числом.
У документах згадуються різні форми розрахунків: долари, рублі, євро, дирхами, ріали, юані, золото та «інше майно».
Саме фраза про «інше майно» залишає простір для питання, чи могли частиною оплати стати технології. Українська розвідка ще наприкінці 2022 року повідомляла, що Росія пропонувала неназвані технології для іранської оборонної промисловості в обмін на ракети.
Дослідники C4ADS після аналізу витоку дійшли висновку, що російсько-іранська взаємодія не обмежилася програмою безпілотників і поступово охопила інші напрями оборонної індустрії.
У цьому контексті виникає конкретніше питання: чи могли розробка Шубнякова та дослідження Даркі входити до переліку технологій, запропонованих Ірану? І чи могли платежі «Алабуги» бути не звичайною зарплатою, а замаскованими ліцензійними відрахуваннями?
Якщо працевлаштування Шубнякова справді використовувалося лише як формальне прикриття, виплатам необхідно знайти інше пояснення. «Алабуга» отримувала державне фінансування та кредити на локалізацію «Шахедів», а потім продавала виготовлені дрони державі. Тому через бухгалтерію цього проєкту теоретично можна було провести й витрати на передання технологій. Виплати за патент Шубнякова та договірна винагорода Даркі могли відображатися як звичайні виробничі витрати.
У розпорядженні MII перебувають відомості про десятки тисяч людей, яким «Алабуга» перераховувала кошти протягом 2023–2025 років. Наразі дослідники перевірили лише невелику частину цього масиву, тому серед інших отримувачів потенційно можуть бути й додаткові фахівці, пов’язані з ядерною галуззю.
