Список із найважливіших хакерських інструментів, які широко використовуються мільйонами спеціалістів з безпеки та тисячами організацій по всьому світу.
522 
Шпигунство завжди було областю, де інновації і винаходи займають центральне місце. У ХХ столітті розвідка була свідком найбільш захопливих та вигадливих технологій, які захоплюють уяву. У нашій статті ми розглянемо найдивніші та найвигадливіші шпигунські пристрої, які були розроблені та використовувалися у ХХ столітті. Від апаратів для прослуховування до химерних пристроїв, які здавалося, витягнуті з фантастичних фільмів, шпигунські технології здатні вразити будь-якого. Наша стаття пропонує глибокий огляд цих дивовижних пристроїв, розкриваючи їх функції, призначення та найбільш вражаючі приклади їх застосування. Чи коли-небудь задумувалися про те, якими засобами шпигуни використовувалися у минулому столітті? Ця стаття дозволить вам крокнути в світ шпигунства ХХ століття та дізнатися про захоплюючі винаходи, які вони використовували для здійснення своїх місій. Чи ви готові відкрити двері до таємного світу шпигунства ХХ століття?
Приєднуйтесь до нас у цій захоплюючій подорожі, де ми розглянемо найдивніші та найвигадливіші шпигунські пристрої минулого століття. Вам буде надана можливість побачити, як шпигуни використовували технології для своїх метою та дослідити незвичайний світ шпигунства, який існував за лаштунками глобальних подій. Ця стаття відкриє перед вами дивовижний світ шпигунства ХХ століття, де вигадливість і технології зливаються в одне. Ви побачите, як винахідливі пристрої допомагали шпигунам здійснювати неймовірні місії та залишали світ у захваті. Дізнайтеся про унікальні характеристики кожного пристрою та їх вплив на світ.
З давніх-давен люди намагалися вивідати один в одного всілякі таємниці або зробити щось дуже таємне і невпізнане. Технічне мислення допомогло їм у вирішенні цих складних завдань. Іноді це мислення має свій найтемніший і найдивніший характер – про що сьогодні ми поговоримо на прикладах класичної епохи шпигунства другої половини 20 століття.
Шпигунство з’явився на світ у сивій старовині — мабуть, приблизно тоді, коли виникли перші протодержави в долинах Тигра, Євфрату та Нілу. Спочатку все спиралося на людські ресурси — але щойно почала розвиватися технічна думка, вона мала приходити допоможе тим, хто намагається вивідати чужі секрети чи зберегти власні.
На жаль, до нас майже не дійшли шпигунські гаджети античної епохи — але люди, які були здатні зібрати прототип парового двигуна та найскладніший «Антикитерський механізм» для астрономічних обчислень, безумовно робили щось для вирішення розвідувальних завдань.
Потім звичаї покращилися, вбивати одна одну праворуч і ліворуч стало вважатися не зовсім пристойним, зате різко зросла ціна інформації — і від технічного прогресу, що хвацько рвонув уперед, стало вимагатися більшою мірою допомогти добути дані, непомітно їх передати і звалити непоміченим.
Деякі з описаних нижче пристроїв і проектів використовувалися на практиці, деякі так і залишилися наполегливо сміливими і дивними проектами. У добірці буде деяка перевага американських пристроїв — через те, що на початку 2000-х років багато хто з них був частково розсекречений завдяки закону про свободу інформації, і нині представлений широкому загалу.
Майже вийшло. Пристрій спочатку хотіли зробити у вигляді бджоли або джмеля, але не впоралися з їхньою складною аеродинамікою. З древньокрилими, що мають куди простішу динаміку польоту, у глави проекту Чарльза Адкінса вийшло краще. Пристрій, що мав вигляд бабки виду чи Anax junius, чи Coryphaeschna adnexa, міг літати метрів на 200 своїм ходом. Його завданням було доставити до точки підслуховування 0,2 грама ретрорефлекторних кульок — очима бабки, що служили, для того, щоб далі працювала група прослуховування з лазерною системою акустичної розвідки.
Щоправда, змусити летіти інсектоптер виявилося нелегким завданням. Її рішенням виявилося використання крихітного гідродинамічного осцилятора, що працює на нітрату літію газі, що виділяється кристалами. Коли випробування показали, що прототип не може нести необхідне корисне навантаження 0,2 г, конструктори додали додаткову тягу, відводячи вихлопні гази назад: подібно до реактивного двигуна.
Принагідно виявилося, що в першій половині 70-х всунути хоча б елементарну систему управління в цю штуку неможливо — але й цю проблему вирішили. Спеціальний лазер, спрямований на робострекозу, повинен був нагрівати металеву смужку та «включати» тягу. Другий лазер за схожим принципом працював кермом напряму.
Політ бабки, що підслуховує, з розсекреченого архіву ЦРУ (на обкладинці помилково вказано на неіснуючий мікрофон у хвості) На програму витратили близько 140 тисяч доларів (близько 2 мільйонів за сучасним курсом), звітували в 1974-му про її успішне завершення … тільки застосовувати на практиці бабки шпигуна. виявилося неможливо. Навіть слабкий вітер поза ідеальними умовами лабораторії чи офіційного приймання у ретельно підібраний день призводив до некерованості польоту пристрою. За що зразок нарешті опинився у музеї, а у відділі досліджень та розробок ЦРУ з’явився анекдот про «бага з вбудованим багом».
Інженери ЦРУ намагалися використовувати його в шпигунстві і набагато більших істот. Згадайте божевільну історію про те, як у ЦРУ знущалися над котами (ми це рішуче засуджуємо). На початку 2000-х в американській пресі розгорівся черговий скандал. Серед іншого, тоді був розсекречений старий проект ЦРУ під назвою «Акустична Кітті», який жахнув захисників тварин тощо. Колишній спеціальний помічник заступника директора ЦРУ Віктора Лео Маркетті мол. прокоментував матеріал Telegraph, назвавши його “жахливим і жахливим”.
У 1962 році відгриміла Карибська криза, що ледь не обернулася глобальною ядерною війною. Американське політичне та розвідувальне керівництво вкотре перейнялося усвідомленням того, наскільки мало вони знають про плани та дії Москви — про наявність ракет з ядерними боєголовками на Кубі дізналися лише за даними авіарозвідки, коли комплекси вже розгорталися на острові. Та й саму присутність радянських військ американці виявили не завдяки кротам ЦРУ, а тому, що на острові почали будувати футбольні майданчики — тоді як кубинці надавали перевагу бейсболу. Загалом, раннє ЦРУ було сильно переоцінене, а лякаючий конспірологів Ален Даллес і зовсім гідний мало не ордена Леніна за підрив працездатності американської розвідки — але це теж окрема історія.
Загалом у Ленглі в черговий раз поховали від начальства за витрачання дикої кількості доларів незрозуміло на що, поки Поради прямо у Флориди тягають ядерні ракети як у себе вдома під Анадирю — і терміново взялися за бурхливу діяльність. На олівець бралися навіть найбожевільніші ідеї — і однією з них стало обладнати кота підслуховуючими пристроями для проникнення до радянських посольств та інших об’єктів.
Але кіт, як відомо, гуляє сам собою, і дресирування піддається слабо. Щоб це виправити, вдалися до хірургії. Як розповідав Маркетті, ветеринари імплантували у вушний канал кота мікрофон, вживляли під шкіру грудей передавач довжиною 3/4 дюйми та спеціальні батарейки, а вздовж хребта до хвоста йшла захована в шерсті антена з дроту для прийому та передачі сигналів.
Однак навіть роботи, які з’явилися після операції, не горіли бажанням відправитися туди, куди потрібно ЦРУ. Кішки постійно відволікаються на все, від чого їм потрібно відволіктися. Щоб позбутися цього, вони вдалися до ще більш жорсткого методу кіборгізації та спробували хірургічними маніпуляціями відключити частину «зайвих» імпульсів. Наприклад, є бажання. Kotokiborg повинен контролюватися спеціальними сигналами гідролокатора, які змушують його йти прямо, зупинятися або повертати ліворуч і праворуч.
На все це знадобилося п’ять років роботи чи то десять, чи то двадцять мільйонів доларів. Нарешті, 1967 року пішли на перший експеримент «у полі»: кіт мав дійти до лавки поблизу радянського посольства та прослухати розмову двох людей. Коли нещасну тварину випустили з фургона ЦРУ, вона злякалася звуків міста, кинулася через дорогу і негайно була збита машиною. Epic fail. Котофею RIP Ну а Маркетті та його колеги у фургоні відклали тонну цегли, представивши, як вони зараз поїдуть доповідати начальству про «блискучі результати експерименту».
Звичайно, коли все це опублікували на початку нульових, зчинився дикий скандал. Колишній директор Управління технічної служби Роберт Уоллес був змушений оголосити пресі, що бідолашний котик зовсім не загинув, з нього вилучили всі непередбачені природою устрою і жив він довго й щасливо — але йому, звичайно, ніхто не повірив.
Ну а в Ленглі почухали голови, підрахували витрати, розплакалися і переключилися на проект із голубами-шпигунами. Втім, у птахів, на їхнє щастя, вже нічого не вживляли. Загалом, хіба щодо мишей у ЦРУ не докопувалися. Хоча хтось знає?
… ну чи не тільки в ЦРУ.
Сумний французький мультфільм про проект Acoustic Kitty за мотивами реальних подій (ну майже)
На початку МҐБ/КҐБ робило ставку більше на професійну роботу з людьми, аніж на технічне оснащення – завдяки чому вони досягли вражаючих висот. Достатньо сказати, що однією з причин, які призвели до початку холодної війни наприкінці 1940-х років, був розтин частини масової радянської розвідувальної мережі в Сполучених Штатах, яка проникла на найвищий рівень і секрети Манхеттенський проект. Це викликало природну паніку в американському суспільстві, інтенсивне шпигунство та маккартизм: репресивні заходи проти тих, хто підозрювався в симпатіях до лівих і радянських ідеологій.
Американцям дуже довго не вдавалося досягти нічого навіть близько порівнянного — чи ця інформація досі є таємною. Дісталося і британцям, незважаючи на всі їхні традиції — достатньо згадати «Кембриджську п’ятірку», яка збирала для Москви дані з високих кабінетів британських спецслужб. Але й радянській розвідці, природно, навіть на початку Холодної війни були не чужі й вражаючі технічні рішення. Одним із найбільш вражаючих став пристрій, що підслуховує, що отримав в історії розвідки англійську назву The Thing: просто «Штука». Ну чи The Great Seal Bug: «Жучок у Великій пресі».
4 серпня 1945 року, на честь 20-річчя табору «Артек», піонери подарували послу США Авереллу Гарріману вигравірувану вручну копію Великої печатки Сполучених Штатів на знак дружби зі своїм союзником Сполученими Штатами. Друга світова війна, ще в її перших роках. ядерна бомба, і радянські війська атакуватимуть японців у Маньчжурії). Гарріман повісив естамп у бібліотеці Spaso House, резиденції американських послів у Москві. Потім альянс закінчився, почалася холодна війна, але новаторський подарунок не залишав сумнівів: на той час не існувало компактних батарей, проводів не виходило з значка, і були навіть жучки, люди, які Америка вірить, що може триватиме недовго. Вони дуже помилялися.
Все почалося в 1938 році, коли в СРСР зі США був відкликаний талановитий радянський інженер Лев Сергійович Термен — творець музичного інструменту Терменвокс, і ранніх систем сигналізації. На жаль, відкликали його не просто так, звинуватили у шпигунстві на користь Уругваю спробі підірвати давно покійного Кірова радифугасом у статуї Фуко — і він потрапив на золоті копальні ГУЛАГу. Звідки дуже скоро перебрався до «туполівської шараги», де встиг попрацювати над прототипами БПЛА із Сергієм Корольовим.
Саме там Лев Термен і винайшов пристрій, названий ним ендовібратором і іронічно прозваний «Златоустом» . Пасивний ендовібратор Термена працював за принципом модуляції відбитого радіосигналу. Він складався з випромінювання антени з резонансною системою, налаштованої на частоту опромінюючого сигналу, приймача акустичних коливань і модулятора. Пристрій не вимагав жодного самостійного живлення — але наводився дію дециметровими хвилями на частоті 330 МГц, для чого задіялися сусідні з посольством будівлі або спеціально обладнані вантажівки.
Пристрій працював непоміченим з 1945 до 1952 року — і його довго не могли знайти навіть тоді, коли американці усвідомили, що посольство «слухають». Усвідомили вони це з поважної, так би мовити, причини: прослуховуючи секретні радянські сигнали в Москві і кілька разів натрапивши на трансляцію конфіденційних розмов американських та британських представників. Як саме знайшли герб — не зовсім ясно, думки різняться, але це далося непросто саме через очевидну відсутність електроживлення. Після чого американці не один місяць ламали голови над тим, як ось це все працює.
Виявлену помилку не було оприлюднено до 1960 року, коли висотний розвідувальний літак Пауерса U-2 був збитий над Радянським Союзом під час місії ЦРУ, і терміново потрібні були «відповіді». Союз також шпигував за американцями. Тоді ще американці розуміли, як працює екологічна машина, за допомогою британця Пітера Райта – а за допомогою голландців повернули «алаверди» 1958 року випуску, встановили подібну помилку радянському посольству в Гаазі. (знайдено через півроку). Цікаво, що співробітники американських посольств у різних країнах тоді десятиліттями боялися, що Радянський Союз опромінить їхні будівлі дециметровими хвилями і від цього погіршиться їхнє здоров’я.
Ну, а сам Лев Термен був реабілітований вже 1947-го, і того ж року отримав Сталінську премію — продовживши з ентузіазмом працювати над новими системами прослуховування для КДБ. А під кінець життя встиг ще відвідати Стенфордський університет. До речі, над радянським аналогом американського лазера, що підслуховує, інфрачервоною системою «Буран», працював той же Термен.
Об’єкт 004-RRC (майже що SCP) з музею ЦРУ у зібраному стані виглядає як звичайна курильна трубка. Такі були популярними як у перші дві третини ХХ століття, так і у хіпстерів 2010-х років. Коли, як і за яких обставин ця трубка використовувалася — або зовсім залишилася курйозним проектом — не повідомляється.
Призначався пристрій для отримання агентом радіошифрування, швидше за все – абеткою Морзе (але це не точно). Для роботи з радитрубкою слід міцно затиснути її зубами — і сигнал повинен був діставатися внутрішнього вуха безпосередньо через зуби і кістки черепа. Приблизно так працюють сучасні слухові апарати та мікрофони, які використовують феномен кісткової провідності звуку.
Одна біда: курити таку трубку вкрай не рекомендувалося, щоб уникнути псування обладнання. Та й, швидше за все, дим просто не міг пройти через ось це все. Що дещо знижувало маскувальні переваги гаджета: людина, яка задумливо сиділа з явно не димною трубкою в зубах, могла виглядати підозріло.
Пристрій постачався об’єктивом Steinheil 12.5mf/2.5 з фіксованою фокусною відстанню, мав два режими діафрагми для яскравого і тьмяного освітлення. Зйомка проводилася на барабан із восьми фотодисків, що вирізалися із стандартної 35-мм фотоплівки, та здійснювалася натисканням великим пальцем за участю вказівного.
Використовувати цей девайс для шпигунства, мабуть, не рекомендувалося. Аж надто палевно виглядають ці «годинники» поблизу: без циферблата, зате з лінзою, що недвозначно стирчить. Та й для зйомки документів вони не підходили: зображення було чітким не ближче, ніж за два метри від того, хто знімає. Зате пристрій користувався великою популярністю у «зовнішня реклама», контррозвідки, слідчих і приватних детективів: з його допомогою можна було віднімати когось треба з певної відстані для підтвердження, скажімо, зустрічі, не світячись поблизу зі справжнім фотоапаратом.
На цьому поки що все — а в наступній частиніми розповімо про невимовно огидні контейнери для секретних матеріалів, небезпечні уколи парасолькою та інші дивні шпигунські пристрої минулого століття. Залишайтеся з нами!
522 
295 
263