16.11.2023
1 хв
1774
Між військовими та кримінальними організаціями існує багато схожостей. Обидві структури характеризуються почуттям ізоляції та унікальності, а також мають свої обряди та таємниці. Втім, ключова відмінність полягає в тому, що армія виступає на захист громадськості, тоді як організовані злочинні угруповання дбають лише про власні інтереси. Ці прості спостереження були узагальнені у таблиці, яку у 2015 році створив майбутній керівник приватної військової компанії «Конвой», Костянтин Пікалов, для свого наставника у ГРУ, Дениса Смолянінова.
На той час російська влада розпочала гібридну війну в Україні і вигадала просту ідею: бандити можуть стати на службу батьківщині через ПВК — напівлегальні структури, які негласно виконують державні завдання. 2022 року Євген Пригожин відточив цю схему, завербувавши тисячі зеків для війни з Україною.
Але задовго до нього ГРУ поставила під свій контроль колишніх ватажків ОЗУ, які зареєстрували приватну військову компанію та вирушили налагоджувати стосунки з найманцями по всьому світу. Стаття розповідає про ПВК «Лонгіфолія», у перекладі з латини — «довголиста». В інтернеті про неї зустрічаються лише дві швидкоплинні згадки і, судячи з усього, реальної діяльності вона не вела — натомість намагалася пов’язати ГРУ з найбільшими приватними військовими компаніями Росії та світу.
Володимир Борисов – усміхнений лисіючий чоловік середніх років. Його фото вперше опублікував у 2021 році телеграм-канал «ВЧК-ОГПУ» поряд із новиною про те, що чоловіка екстрадували до Росії з Болгарії за звинуваченням у шахрайстві. Автори статті називали Борисова легендою бандитського Петербурга. Цей титул він заробив наприкінці 90-х — під час розбірок із членами знаменитої «акулівської» ОЗУ.
У 1997-1998 роках петербурзькі правоохоронці заарештували кримінального авторитета на прізвисько «Акула» та його оточення. У місті розгорнулася боротьба за їхню спадщину. На колишніх бригадирах угруповання, які продовжували контролювати деякі точки, сталися замахи. Кілери застрелили Вадима Ізморосіна — той вийшов із дому зі своєю дружиною, а їхні вбивці отримали наказ «валити обох». У серпні 1998 року інший «акулівський» бригадир Ігор Роззувайло зіткнувся на вулиці з безпритульним — зовсім неподалік будівлі УФСБ по Петербургу та Ленобласті.
Бомж виявився загримованим бандитом — діставши з-під куртки пістолет, він зробив три постріли у груди Роззувайло та контрольний у голову. За півгодини вибухнула машина третього бригадира, Геннадія Лося — але кілер надто рано натиснув на кнопку, і Лосю вдалося вижити. Саме він дав свідчення на Володимира Борисова та його банду — загалом було затримано 15 осіб. Підручні Борисова розповіли, що він колишній військовий на прізвисько «Прапорщик» і сколотив цілу банду вихідців зі спецназу на основі ПОП «Фалкон-95». За їхніми словами, Борисов керував десятками фірм та командував бандою кілерів. ОЗУ Борисова підозрювали у вбивстві віце-губернатора Санкт-Петербурга Михайла Маневича, силовиків та кримінальних авторитетів.
Одного з кілерів Борисова ЗМІ у свій час називали виконавцем вбивства депутата Держдуми Галини Старовойтової. Як писав Олександр Литвиненко, члени банди навчалися техніки зовнішнього спостереження та прослуховування телефонних переговорів у кадрових співробітників ГРУ та петербурзького УФСБ.
Слідство затяглося на довгі роки: через численні помилки справу кілька разів повертали до прокуратури, а головний слідчий Вадим Поздняк згодом став адвокатом бандитів. Вирок ухвалили лише у 2007 році. На той час усі підсудні вийшли на волю, а справа розвалилася : звинувачення у вбивствах на замовлення, здирстві та незаконному обігу зброї були зняті через непричетність, відсутність складу злочину або закінчення строку давності. Четверо людей виправдали, а Борисова та інших його спільників засудили до умовних термінів по одному епізоду — за спробу викрадення Ігоря Роззувайло за кілька днів до його вбивства.
Незабаром кар’єра Борисова піде в гору: із судимого бандита він перетвориться на шановного бізнесмена. Його найближчий партнер Віталій Кузьмін — виходець із того ж кримінального середовища. У базах міліцейських зведень видно, що у 1994 році його затримували за спробу здирництва та перевіряли на наявність зброї, а у 1999-му підозрювали у замаху на вбивство.
Чим завершилися розслідування проти Кузьміна, невідомо, але до 2013 року він та Борисов змогли легалізувати свою діяльність — замість лідерів ОЗУ вони стали засновниками ПВК та зареєстрували у Панамі «Лонгіфолію». Незабаром колишні бандити почали співпрацювати із ГРУ. Дізнавшись із документів полковника військової розвідки Дениса Смолянінова. Там можна знайти плани, кореспонденцію та звіти «Лонгіфолії» — а також інших приватних військових компаній. Докладніше про самого Смолянина ми розповідали в попередньому розслідуванні. Для історії «Лонгіфолії» важливим є одне: як мінімум з 2014 року ця таємнича ПВК була прикладом державно-кримінальної співпраці.
Як саме «легенди бандитського Петербурга» познайомилися зі Смоляниновим, невідомо, але вже у жовтні 2014 року Віталій Кузьмін передав офіцеру ГРУ документ під назвою «список туристів до колгоспу» — у ньому було перераховано дані десяти колишніх військових та силовиків, яких, очевидно, передбачалося відправити до України. За два місяці до цього, у серпні 2014-го, Смолянінов літав із Москви до Санкт-Петербурга з Борисовим, випливає з бази покупок авіаквитків. Сам полковник у Москві робив лише пересадку, а спочатку летів із Ростова-на-Дону — найближчого аеропорту до кордону з Донецькою областю.
Нині приватні військові компанії стали звичайним явищем для Росії. З початку повномасштабної війни в Україні ПВК «Вагнер» встигла стати соціальним ліфтом для ув’язнених, організувати заколот проти керівництва Міноборони та розвалитися після смерті Євгена Пригожина. Також згадаємо про ПВК «Конвой» — компанію колишнього охоронця та аматора козаків Костянтина Пікалова, яка отримує фінансування від банку ВТБ та структур Аркадія Ротенберга. Загалом на боці російської армії воюють близько тридцяти загонів найманців. Але так не завжди.
До анексії Криму в 2014 році ринок ПВК був влаштований зовсім інакше. У Росії існували цілком легальні компанії, які працювали за кордоном та надавали послуги з охорони вантажів, об’єктів та людей у конфліктних зонах. Однією з них була “Моран Сек’юріті Груп”. Саме її досвід надала собі «Лонгіфолія».
З 1999 року «Моран Сек’юріті Груп» займалася морським супроводом суден у піратонебезпечних районах Індійського та Тихого океанів. «Моран Сек’юріті Груп» багато років працювала в Іраку на різних замовників із Росії (наприклад, «Зарубіжнафта» та «Будтрансгаз»), а також брала участь у програмі ООН «Нафта в обмін на продовольство».
2010 року «Моран» стала активно співпрацювати з компанією «Софкомфлот», яку контролював сват та бізнес-партнер Тимченко Сергій Франк. Для цього було створено робочу групу «ВАТ „Совкомфлот“ — „Моран Сек’юріті Груп“ — Військово-морський флот Росії». Інтереси ВМФ, як зазначається у презентації компанії, представляв капітан першого рангу В’ячеслав Молочний. З публічних джерел відомо, що на той час він дійсно брав участь у антипіратській операції ВМФ. Також «Моран» координувала свою діяльність із Міністерством закордонних справ Росії . «Моран» брала участь навіть у саміті ВМФ – НАТО у Санкт-Петербурзі у 2012 році.
Успішний розвиток «Моран Сек’юріті Груп» перервала невдача у Сирії. У 2012-2013 роках заступник директора компанії Вадим Гусєв створив у Гонконгу компанію «Слов’янський корпус» (Slavonic Corps) та відправив близько 270 росіян до Сирії. Їм обіцяли багатотисячні гонорари за охорону місцевих інфраструктурних об’єктів, але справі найманцям довелося брати участь у бойових діях без необхідного спорядження. Загоном командував сам Гусєв, а під його керівництвом воював майбутній голова ПВК «Вагнер» Дмитро Уткін. Зрештою бійці добилися евакуації до Москви. В аеропорту їх зустріли спецназ та ФСБ.
Гусєв став першим росіянином, засудженим за організацію найманства, був засуджений до трьох років ув’язнення і, відсидівши половину терміну, вийшов за УДВ. У аналітичній записці, що є у розпорядженні «Досьє», він звинувачував у невдачі уряд Сирії та «інтриги в Росії» — за його словами, загін мав налічувати вдвічі більше бійців, а сирійська влада обіцяла надати їм важкі озброєння і танки. Так чи інакше, діяльність «Моран Сек’юріті Груп» після цього фіаско зійшла нанівець — юрособу в Росії закрили 2017 року. Але в компанії залишалися офшорні структури, а Гусєв — амбіції. Саме він став сполучною ланкою між «Моран Сек’юріті Груп» та «Лонгіфолією».
Серед документів «Лонгіфолії» ми виявили датовану 2016 роком угоду про обмін акціями між компанією та офшором «Моран Сек’юріті Груп» у Белізі. Згідно з документом, «Моран» мали представляти Вадим Гусєв та директор компанії Олексій Бадіков, а «авторитетну» ПВК — Кузьмін та Борисов . Однак підписів на угоді немає — ймовірно, це був лише проект. Олексій Бадіков у коментарі «Досьє» повідомив, що не чув про «Лонгіфолію», не обмінювався з нею акціями та не вів спільної діяльності. Зв’язатися з Вадимом Гусєвим ми не змогли.
Проте, у своїх презентаціях керівники «Лонгіфолії» стверджували, що вона входить до однієї групи компаній із «Моран Сек’юріті Груп» та «Конвоєм» Костянтина Пікалова і приписували собі досвід операцій «Моран» починаючи з 1999 року. Вони також стверджували, що «група компаній» налічує 1000 бійців і має 500 одиниць зброї та боєприпасів. Все це мало допомогти експансії «Лонгіфолії» за кордон.
Зважаючи на все, основне завдання «Лонгіфолії» полягало в тому, щоб виступати прикриттям для ГРУ на міжнародній арені. З документів видно, що тоді ж компанія почала активно виходити на закордонний ринок та шукати контактів із західними ПВК. У 2016 році «Лонгіфолія» вступила до міжнародної асоціації приватних військових компаній (IPSA), зареєстрованої у Великій Британії. Як зазначається на сайті асоціації, членство дає доступ до презентацій постачальників обладнання, менторства від членів керуючої ради, а також лобіювання інтересів учасників у державних структурах. Почесним членом асоціації є, наприклад, віце-спікер британської Палати лордів баронесу Рут Хеніг.
Незабаром панамська юрособа «Лонгіфолії» отримала ще й код NCAGE . Цей ідентифікатор надається компаніям для того, щоб вони могли укладати контракти з міністерствами оборони країн-членів НАТО та іншими структурами альянсу. Отримання коду — складна процедура, для якої пов’язана з ГРУ компанія колишніх кримінальних авторитетів мала пройти кілька перевірок. Сама наявність коду є підтвердженням надійності компанії, розповів військовий експерт. «Лонгіфолія» досі перебуває у реєстрі компаній, акредитованих при НАТО.
Наприкінці 2015 року «Лонгіфолія» намагалася вибудувати партнерство зі скандальною німецькою ПВК «Асгаард» — докладно звітуючи про це перед своїм куратором у ГРУ.
У листопаді 2015 року до Санкт-Петербурга прилітали німці Вільхельм Хойзер та Александер Кале . У профілі Хойзера в LinkedIn зазначено , що в цей час він працював менеджером ключових клієнтів “Асгаарда”. Керівник німецької ПВК Дірк Гассманн повідомив, що Хойзер був менеджером продажів на фрілансі і з 2016 року компанія припинила з ним співпрацю. Він не зміг пояснити, чому передбачуваний фрілансер підписувався як менеджер ключових клієнтів у кореспонденції з кримінальними авторитетами.
Наступні кілька місяців «Асгаард» та «Лонгіфолія» вели переговори про відкриття у Росії філії чи франшизи ПВК «Асгаард». У мотиваційному запиті Володимир Борисов наполягав, що німецька ПВК має консультувати російську, кожні два місяці надавати контракти на міжнародні місії, проводити тренінги, інструктаж та сертифікацію для російських контрактників. У листах у відповідь «Асгаард» виявляла зацікавленість і навіть склала попередній контракт, загальна сума якого мала досягати 670 тисяч євро. Глава “Асгаарда” Дірк Гассманн підтвердив, що компанія вела переговори з “Лонгіфолією”.
«Приводом для звернення стала ідея створення філії в Росії. Йшлося про те, щоб надавати охоронні послуги в Росії за німецькими стандартами з метою забезпечення особистої охорони та безпеки німецьких та європейських клієнтів у Москві та сусідніх містах.
Після перевірок у нашій компанії серйозність намірів російської сторони було поставлено під сумнів. Виникла підозра, що вона може бути пов’язана з ворожими спецслужбами/ФСБ/ГРУ, тому ми утрималися від ділових відносин із «Лонгіфолією». Оскільки «Асгаард» — це охоронна компанія, яка набирає своїх співробітників виключно зі спеціалізованих військових та поліцейських служб, а в наших лавах є колишні співробітники німецьких спецслужб, ви, напевно, можете собі уявити, що ми маємо можливість виявити подібні зв’язки», — заявив Гассманн.
За його словами, він не виявив в архіві компанії попереднього контракту з “Лонгіфолією” на 670 тисяч євро. Втім, Гассманн стверджував, що більшість документів було знищено відповідно до законодавства про захист персональних даних.
Спроби “Лонгіфолії” залучити іноземних партнерів не обмежилися невдачею з “Асгаардом”. Взимку 2016 року Борисов та Кузьмін їздили до Об’єднаних Арабських Еміратів на переговори зі співробітником британської компанії Olive Group, яка проводить тренінги для співробітників сфери безпеки. Olive Group — частина американського холдингу Constellis, який називають найбільшою ПВК у світі.
У холдинг входить і одна з найвідоміших ПВК Blackwater, з якою активно співпрацювала американська влада. Серед іншого Blackwater охороняла голову американської адміністрації Пола Бремера під час візиту до захопленого Іраку 2003 року, американські дипмісії в Іраку, Афганістані, Боснії, Ізраїлі, брала участь у бойових діях і була причетна до кількох гучних скандалів. Наприклад, у 2020 році ЗМІ повідомляли , що глава компанії намагався співпрацювати з ПВК «Вагнер» в Африці. Зрештою, компанія була змушена провести ребрендинг — тепер вона називається Academi.
Якщо вірити звітам, переговори пройшли успішно: сторони обговорювали можливість разом охороняти російські паливно-енергетичні компанії в Іраку та на Близькому Сході, а «Лонгіфолія» навіть запропонувала Olive Group частку у статутному капіталі своєї філії в Еміратах — натомість техніку, зброю та людські ресурси. . Перевірити, чи британці погодилися на цю пропозицію, неможливо: реєстри ОАЕ не розкривають складу засновників. Ми написали запит до Olive Group, але не отримали відповіді.
В архіві “Лонгіфолії” також можна знайти кілька документів західних військових. Наприклад, колишній естонський морпіх Алекс Кіслевітс надіслав засновникам російської ПВК свій паспорт, результати тесту на алкоголь і наркотики, а також резюме, де окремо наголошувалися на його навичках поводження зі зброєю країн НАТО. Наразі Кіслевітс очолює власну ПВК в Естонії під назвою Iron Navy.
Також у російської ПВК виявилося резюме такого собі Рона Аледо, який називав себе колишнім позаштатним аналітиком ЦРУ. Полковник ГРУ Смолянінов отримав його через два тижні після поїздки Віталія Кузьміна до США у серпні 2016 року. Згодом Аледо виступив із колонкою на сайті аналітичного центру «Катехон» Костянтина Малофєєва, де сумнівався у причетності Путіна до отруєння Литвиненка і заявляв, що Росія може захопити Україну за два тижні, якщо їй це знадобиться (після початку вторгнення у 2022 році він розширився. приблизно 40 днів).
Окрім західної експансії, «Лонгіфолія» працювала в Африці та на Близькому Сході. Зі звітів випливає, що ПВК перемогла у тендері Нігерійської національної нафтової компанії на охорону 200-кілометрового нафтопроводу, причому за посередництва швейцарських компаній Activa Power Trade AG і Crossbov Ltd (першу компанію ми знайшли у швейцарському реєстрі — вона була ліквідована в 2007 році). другий ніде зустріти не вдалося). Слідів реалізації цього договору виявити не вдалося.
До того ж, ЧВК, згідно з звітами, вела переговори з представниками Саїфа аль-Іслама Каддафі — сина вбитого лівійського диктатора Муаммара Каддафі. Випускник Лондонської школи економіки, Каддафі-молодший шукав себе як міжнародний дипломат, художник і аматор тигрів, але у 2011 році був оголошений у розшук Міжнародним кримінальним судом за злочини проти людяності під час громадянської війни у Лівії.
Шість років потому курована ГРУ приватна військова компанія петербурзьких авторитетів пропонувала Каддафі свої послуги з охорони нафтових родовищ, реформи збройних сил, навчання персоналу та обслуговування армійських комп’ютерних систем. Ці делікатні переговори пройшли десь на Близькому Сході, а мальовничому німецькому місті Констанц на березі Боденського озера. Сам Саїф Каддафі через міжнародний розшук бути не зміг, пославши замість себе представників. У звіті особливо наголошувалося, що лівійські партнери прагнуть зближення з Росією, вірять у російську дипломатію і готові продовжити спілкування в Москві вже з офіційними органами.
Про те, що «група компаній» є ширмою для ГРУ, писав у документах і сам Вадим Гусєв. У лютому 2017 року він умовляв куратора знову відправити його на Близький Схід, щоб виконувати завдання ГРУ під виглядом охоронної діяльності:
«У разі ухвалення рішення про створення на базі ПВК Longifolia — Moran Group оперативно-тактичної групи для захисту нафтових інтересів РФ в Іраку доцільно сформувати дві БТГ для дії в нічний та денний час, з необхідними навичками ведення БД малими тактичними групами, структурованими як військовослужбовці . МО РФ, за короткостроковими чи повними контрактами і водночас як співробітники ПВК , що дозволить виплачувати додаткові кошти даним людям».
«Наразі Росія не має юридичної підстави та можливості для розгортання своїх силових підрозділів в Іраку іншим способом. Ця оперативно – тактична “одиниця” , розгорнута під прикриттям ЧОП , дозволить ГРУ виконувати покладені на нього обов’язки в регіоні . Для вирішення цього завдання вже проведено заходи юридичного та агентурного характеру».
Співпраця російських спецслужб та організованої злочинності – широко вивчений феномен. З часів СРСР розвідка використовувала зв’язки російської мафії там для шпигунства та фінансування політичних операцій. Ще 2007 року швейцарська Служба аналізу та профілактики писала : «Все більше європейських розвідок констатують потужну присутність і живий інтерес російських спецслужб до економіки загалом — і особливо у стратегічно важливих галузях».
Документи також підтверджують, що кооперація з організованою злочинністю для вирішення державних завдань залишається усвідомленою стратегією спецслужб. Проробляти ідею поставити ОЗУ на службу державі у ГРУ почали не пізніше 2015 року. Глава ПВК «Конвой» Костянтин Пікалов проводив для Смолянінова повноцінний порівняльний аналіз ОЗУ та військових структур, виявивши з-поміж них чимало подібностей. Наголошувалося, що і в ОЗУ, і в армії є відчуття закритості та обраності спільноти, свої ритуали, досвід зміни особистості (для злодіїв – поганяло, для військових – звання), ієрархія, свої системи таємних знань (поняття чи статут) та навіть згуртування колективу через спільні порушення (злочини чи самоволка).
Вигідні відмінності армії від злочинної спільноти, на його думку, полягали в тому, що армія служить суспільству, а не своїм інтересам, передбачувана, дисциплінована та вірна ієрархії, а не конкретному лідерові. Аналіз проводився для того, щоб підвищити дисципліну та покращити імідж ПВК — за логікою документа, вони є проміжною ланкою між ОЗУ та армією. Виходить, використання ПВК корисне не тільки для воєнних дій, а й для того, щоб поставити злочинність під фактичний контроль влади, зберігаючи при цьому кримінальні традиції.
Самі Кузьмін та Борисов у документах «Лонгіфолії» відкрито писали, що перевага їхнього ЧВК — у зв’язках і з державою, і з іншими бандитами:
«Керівництво компанії Longifolia, використовуючи наявний ресурс у системі державних органів влади та серед кримінальних структур різних держав, надають послуги у врегулюванні конфліктних ситуацій та вирішенні спорів між окремими особами, комерційними підприємствами та злочинними організаціями як на території РФ, так і за кордоном, у тих сферах, де діяльність правоохоронних органів є неефективною».
Голова іншої ПВК Євген Пригожин починав як дрібний карний злочинець, піднявся до самих вершин, а потім знову поставив себе поза законом і незабаром загадково загинув. Історія Кузьміна та Борисова так само циклічна. З бандитів вони на деякий час перетворилися на шановних керівників цілої групи приватних військових компаній, а потім знову опинилися на лаві підсудних.
У 2017 році засновники «Лонгіфолії» починають дедалі рідше спілкуватися зі Смоляніновим. У цей же час на Кузьміна та Борисова порушили нову кримінальну справу — цього разу про шахрайство та відмивання грошей. За версією слідства, Віталій Кузьмін разом із двома спільниками здійснили рейдерське захоплення Інституту архітектурно-будівельного проектування, що належить державі.
Обвинувачені збанкрутували установу, набравши на неї непідйомні кредити, виставили на торги та продали афілійованій компанії під керівництвом Володимира Борисова. Загальну шкоду державі суд оцінив у понад 285 млн рублів. Якщо вірити слідству, розкраданням державного майна банда Кузьміна та Борисова займалася з 2012 року, тобто паралельно з організацією ПВК під контролем спецслужб. Повідомлялося , що під час обшуку у Кузьміна знайшли друк приватної військової компанії, яку він очолював разом із Борисовим.
У червні 2023 року невдаху голову кондотьєрів Віталія Кузьміна засудили до шести з половиною років ув’язнення в колонії загального режиму. Його колега Володимир Борисов чекає на вердикт суду — окремого, бо до 2021 року він був у бігах. Послідував його стопами і його син Костянтин Борисов. До 2023 року він очолював муніципальну освіту «Купчино» у Санкт-Петербурзі, але в березні його заарештували , також звинувативши у шахрайстві. За версією слідства Борисов-молодший витрачав бюджетні мільйони на закупівлю квитків на заходи з безкоштовним входом.
У звітах для кураторів з ГРУ за підписом Борисова-старшого прямо сказано, що «Лонгіфолія» замислювалася як «приватний інструмент захисту національних інтересів РФ », здатний не тільки взяти на себе « функції з охорони об’єктів та підготовки фахівців з безпеки, але й реалізувати плани російської держави, будучи ефективним інструментом зовнішньої політики держави ».
Чи досягла «Лонгіфолія» якихось успіхів на цій ниві, сказати складно: у ГРУ коментарів не дають, а Кузьмін із Борисовим ув’язнені. Можливо, Смолянінов отримав від «авторитетної» ПВК все, що вона могла дати, та переключився на інші проекти. Або численні переговори так ні до чого і не привели, і «Лонгіфолію» просто списали з рахунків.
Знайомий із кримінальним середовищем Петербурга, стверджує, що Віталія Кузьміна надихав Євген Пригожин. «Його лаври багато років не дають спокою Віталію Геннадійовичу, але, мабуть, не вистачає ресурсу чи мізків — плескати вдавалося дуже криво». Втім, порівняно зі своїм знаменитішим колегою по цеху, Кузьмін і Борисов все ж відбулися малою кров’ю.
